(Якщо у вас теж є якісь запитання — звертайтеся (можна прямо в коментарях чи через пошту — medicinelife2.0 at gmail.com) намагатимусь дати на них відповіді)
Сімейна медицина – в останній час дуже популярна тема. Багато про неї пишуть і на вашому блозі в тому числі. Але ніде немає (принаймні я не знайшов) інформації у чому КОНКРЕТНО полягає ця сімейна медицина. Всюди пишуть тільки про якісь поверхнево-загальні принципи і підходи.
Цікаво було б почитати у чому конкретно полягає ця сімейна медицина, у форматі: “зараз у медицині є так і так, а при сімейній медицині – буде так і так.” З конкретними прикладами.
У мене склалося враження, що сімейна медицина – це лікарі, які “обслуговують” окремі сім’ї. Тобто такі собі особисті лікарі, які зараз є у різних олігархів і інших багатіїв.
Якщо моє уявлення правильне, то готовий доказувати, що сімейна медицина – це страшенне зло! Але не знаю чи правильно я розумію шо таке сімейна медицина…Не зовсім розумію чим теперішня медицина відрізняється від сімейної і чому теперішня медицина не може керуватися принципами сімейної…
Читаю у Вікіпедії:
Головні принципи сімейної медицини:
- довготривалість і безперервність спостереження;
- багатопрофільність первинно-медичної допомоги;
- відношення до сім’ї, як до одиниці медичного обслуговування;
- превентивність, як основа діяльності сімейного лікаря;
- економічна ефективність і доцільність допомоги;
- координація медичної допомоги;
- відповідальність пацієнта, членів його сім’ї і суспільства за збереження і покращення його здоров’я.
Візьмемо, наприклад принцип “довготривалість і безперервність спостереження”. Так він присутній у теперішній медицині. Є поліклініки і прикріплене населення, є обов’язкові профогляди, є диспансеризація і диспансерний нагляд і т.д. Чим це не довготривалість і не безперервність спостереження? Нерозумію…Щодо того, що ці всі речі фактично не працюють-то це інше питання. Якщо вони з якихось причин не працюють тепер, то чому ж вони почнуть працювати при сімейних лікарях? Та з тих же самих причин вони не будуть працювати при сімейних лікарях, з яких не працюють зараз. Тому потрібно вирішувати ці причини , а не міняти підходи з тих, що існують, фактично на такі ж самі і казати шо це реформа.
Візьмемо принцип “Багатопрофільність”.
Зараз у лікарнях і поліклініках, пацієнта консультують різні спеціалісти, є лікуючі лікарі які призначають консультації інших спеціалістів, є консиліуми, є мультидисциплінарні бригади і т.д. Чим це не багатопрофільність? Цей принцип існує в теперішній медицині. Хто і як його впроваджує і наскільки ним користується – це не питання загальних підходів до медицини, а якості надання медичних послуг і відповідальності лікарів і т.д.
Якщо зараз, наприклад лікарі не використовують цей принцип, то вони просто не хочуть цього робити, інших перешкод немає. Якщо не хочуть зараз, то і у сімейній медицині не захочуть знову ж таки з тих же причин, що і зараз.
По інших принципах можна продовжити аналогічно.
Продовжимо далі
Про медицину говорять, але не ті кому треба
В такій атмосфері не знаєш кому вірити, тільки й встигай з вух скидати те що понавішували. Безвідповідальність політиків — це мабуть єдине, що може завадити реформуванню медицини.
Сімейна медицина в Україні ще починається
Сімейна медицини зараз перебуває в зародковому стані, тому як саме вона виглядатиме точно не може сказати ніхто. Є пілотний проект, в Дніпропетровській, Вінницькій, Донецькій областях та місті Києві, після апробації і завершення якого, ймовірно, реформування набуде загальнонаціонального характеру. В ньому все гарно написано, та як це працюватиме в житті — важко сказати. Наприклад, за проектом швидка допомога повинна приїжджати за 12 хвилин, але з якістю наших доріг та інфраструктурою це надзвичайно складно забезпечити.
Так що таке сімейна медицина?
Сімейна медицина, послуговуватимемось цим терміном, передбачає, в першу чергу, зміну розподілу коштів. Така держава як Україна не може повністю фінансувати охорону здоров’я, жодного б’юджету для цього не вистачить. Тому про радянського типу медицину, що дотувалась зі загальної казни можна успішно забути — такого потоку фінансів просто не реально отримати.
Щоб мати дієздатну медицину піти шляхом фінансування високоспеціалізованих(і відповідно дорогих) закладів не можемо, відповідно потрібно змінити підходи до надання медичної допомоги.
У світовій практиці існує декілька типів роботи сімейного лікаря, за яким саме працюватиме український поки рано і складно говорити. Головна суть в тому, що кошти виділяються на кожного жителя з яким співпрацює лікар, а не на ліжко-місце, як при теперішній системі. На практиці це означає — лікар зацікавлений вилікувати пацієнта, і щоб він якомога довше залишався здоровим(якщо пацієнт не хворіє, гроші все-рівно виділяються. Частина їх йде на додаткову зарплатню, інша частина на оснащення конкретної сімейної амбулаторії). У теперішніх стаціонарах зарплатня лікаря прямо залежить від кількості і часу перебування пацієнта в палаті, тобто зараз лікарям вигідно лікувати багато і довго.
Обіг коштів, що виділяється на кожного жителя складають фонд, яким повністю чи частково розпоряджається сімейний лікар. Він може їх лише направляти, особисто йому вони не належать. В теорії, якщо він вилікував пацієнта, то виділені кошти так і залишаються у фонді. Якщо ж випадок потребує спеціалізованої допомоги, то він оплачуватиметься саме з цього фонду.
Практичний аспект для пацієнтів зміниться мало
Можливо навіть звернутись до лікаря буде простіше. Адже людина знатиме у кого конкретно і де можна отримати допомогу. Якщо потрібна якась спеціалізована допомога — це вже турбота вашого сімейного лікаря.
Так виконуватиметься принцип етапності — 70-80% відсотків усіх звертань потрапляють під компетенцію сімейних лікарів — перший рівень допомоги. Двадцять відсотків — направляються у стаціонари, де їм надають допомогу вузькі спеціалісти. З них десять, які потребують лікування в інститутах і клініках, як правило це пацієнти з рідкісними чи важкими захворюваннями — третій рівень допомоги.
Окремо існуватиме служба швидкої допомоги, що обслуговуватиме термінові випадки.
Сімейний лікар — це спеціаліст
Він не обслуговує багаті сім’ї, хоча цілком може мати приватну практику і лікувати кого завгодно. Не знаю звідки цей стереотип, можливо років 100-150 так і було, коли медичну допомогу могли забезпечити лише обмежене коло осіб.
Багатопрофільність — це багатопрофільність одного спеціаліста.Саме спеціаліста, а не людини, що направляє до інших чи виконує за них всю роботу. Є стандарти, що передбачають необхідний обсяг умінь сімейного лікаря і його компетенцію.
В Україні взяли за зразок схему американської сімейної медицини, в якій 29 найбільш розповсюджених захворювань(котрі й формують ті 70-80% усіх звертань) становлять основну(але не виключну) компетенцію сімейного лікаря. Наприклад, бронхіальна астма, забій, стенокардія і гострий коронарний синдром, мігрень, укуси комах і тварин, алергічні реакції.
Сімейний лікар працює з людьми
За нормативами, на одного лікаря припадає 1200-1500 жителів. І у цієї кількості він повинен виявити захворювання, пролікувати, направити за необхідності(!) до стаціонару. Й звісно, легше захворювання попередити, ніж лікувати. Тоді є зацікавленість у профілактиці, бо ця ж людина зверненться до нього через декілька років, і дуже ймовірно її стан передбачатиме вже госпіталізацію в стаціонар(за який розплачуватись з фонду, пам’ятаємо). Тобто виходить, лікарю прибутково щоб його пацієнти були здорові, а не лежали в лікарнях, як ми це бачимо зараз.
А як же спеціалісти?
Вони не залишаться без роботи. Просто їх стане менше, набагато. Наприклад, в Дніпропетровську працюватимуть три стаціонари. Решта — не будуть закриватись, як це люблять роздмухувати, а будуть перепрофільовані в центри сімейної медицини та сімейні амбулаторії. В амбулаторіях — працюватимуть декілька лікарів загальної практики(в Україні це синонім сімейного лікаря) та акушер, і педіатр. Їх кількість визначається залежно від кількості обслуговуваного населення. Центри також матимуть у штаті інших спеціалістів — терапевта, гінеколога, можливо когось іншого(вибір робиться на основі статистики захворювань для конкретного району).
Для спеціалістів перевага буде у тому, що працювати з обмеженим числом пацієнтів легше, і вони лікуватимуть тільки серйозні випадки, що сприятиме професійному вдосконаленню.
Вузька спеціалізація — це погляд вглибину, а не в ширину. Й інколи, коли дивляться на ногу то бачать тільки ногу, і нічого більше. Тому сімейний лікар повинен співпрацювати зі своїми колегами, заради здоров’я пацієнта.
Сімейні лікарі не заміняють собою інших спеціалістів, а є рівними з ними. Їх робота має свою особливість і специфічні риси. Й ті хто працює сімейними лікарями, повинні усвідомлювати свою роль в медицині.
Результати проявляться у майбутньому
Реформування — це довгий процес, особливо в такій сфері як охорона здоров’я. Й чекати негайних результатів не варто. Сімейна медицина в США почала давати свої позитивні плоди через 20-30 років, коли профілактичні заходи почали проявляти себе у поколінні, яке підросло.
Інформація для роздумів: ВООЗ назвала серед основних чинників продовження життя в Україні, Кенії, Шрі-Ланці(ага, Європа!) відмову від тютюнопаління й зменшення вживання солі. Навіть при самій класній й чудовій медицині її вплив на рівень здоров’я населення становить 20%, 10% — генетичні фактори, решту 70% — це спосіб життя.
