“Куда прьотє, бальной?!” — таке звертання часто можна почути від знервованого лікаря, медсестри і навіть санітарки 
І оте “бальной” засідає у (під)свідомості. Була собі звичайна людина, а коли потрапила до лікарні стала “хворим“. Кому від цього стане краще? А де, як не у лікарні шукають, те саме покращення.
Для лікаря робота полягає у лікуванні, а лікувати потрібно хворих. Хороший лікар, незалежно від його характеру й манері спілкування, виконає свою роботу. І це основний критерій, за яким він буде оцінювати власну діяльність. Природне прагнення самореалізації для лікаря та його совісті надзвичайно важливе. Для пацієнта ж на перше місце виходять ставлення персоналу лікарні до себе коханого. — “Ну як це мені можна… та ще й у такій грубій формі”. І не важливо, що перед цим лікар подивився 15 пацієнтів, 3 з яких були не зовсім адекватними. Кожен пацієнт очікує на особливе ставлення, й він його отримає. Правда, можливо у іншого лікаря чи іншій(можливо приватній) лікарні.
І якщо вважати відвідувачів лікарні хворими, то на перший план виходить, власне, терапія а не встановлення співпраці з пацієнтом. Мені особисто, таке звертання видається неоковирним і, можливо, образливим для когось. Я його намагаюсь уникати навіть у навчальній історії хвороби.
Може варто замість слова “хворий” вживати “пацієнт” й уникати будь-яких похідних з від нього? Нехай це буде, наприклад, історія пацієнта. Це не кардинальний спосіб покращити медичну допомогу, але не найгірший змінити спосіб мислення тих хто її надає.
ЗІ: Даний пост також читайте на Healthcare management
Трохи не в тему, але:
Звідки у лікарів та іншого мед.персоналу таке зверхнє і хамське ставлення до тих, хто вимушений до них звертатися? Мало того, що тобі й так недобре, так ще й ставляться до тебе як до непотребу. Я просто фанатію, коли зрідка натрапляю на чуйного і привітного лікаря.
Це відголосок комплексу бога? Чи тотальне і хронічне незадоволення своєю зарплатою і роботою? Чи традиція така професійна?
Якраз в тему. Раніше я частково торкався даної проблеми. Це пов’язано з професійною деформацією, якій підлягають не тільки лікарі, а й працівники пенітенціарної системи(міліціонери, наглядачі в’язниць). І не задоволення зарплатнею чи роботою це вже вторинне. Існує навіть “надбавка” за “професійну шкідливість” у розмірі ~10 гривень(рівень розвитку нашої системи охорони здоров’я коментарів тут не потребує).
Ті люди про яких Ви говорите — в минулому чудові працівники, що повністю віддавались своїй роботі, не шкодуючи себе. Постійні людські страждання, переживання, з якими стикається мед. персонал, не зникають безслідно. Емоційне виснаження закономірно призводить до таких психологічних змін. Тому важливо, щоб лікар усвідомлював необхідність профілактики даного стану.
Більш детально можна почитати тут, але зауважте, присутній надлишок професіоналізмів.
Я для себе пояснюю факт, про який пише Таня ще і такою особливістю організації радянської медицини: розривом зв’язку між лікарем та пацієнтом як між провайдером та клієнтом. Заробіток лікаря не залежав від пацієнтів. І взагалі майже ні від чого не залежав. Лікарі мали однаково невелику платню, але отримали інше – статус і владу, якої могли набувати стільки, скільки могли. Тут можна було “розгулятися”. Влада це підтримувала, бо визнання і влада над пацієнтами були тією єдиною “валютою” якою лікаря можна було мотивувати. Так і виник статус лікаря як напівбога, так пацієнти перетворилися на “больних”.
Зауважте, що щойно лікарі сьогодні ідуть працювати до приватних закладів, у них зникає цей “німб”. Мірилом їх успіху (і просто заробітку) знову стає пацієнт. З іншого боку багато дуже майстерних лікарів надають перевагу залишатися в державних закладах в поганих умовах, стресі і старому обладнанні. Мені здається, вони не можуть позбутися цієї емоційної залежності від ролі людини, яка тримає в руках чиюсь долю.
Гарно сказано. Дякую.
полностью согласен и давно это предлагал. В русском и украинском языке слова “больной” и “психопат” пересекаются по своему семантическому значению. С этим необходимо бороться заменой самого слова. Но это займет, как мининум, поколение…
Можна замінити поняття для себе конкретно. Тоді це станеться швидше, якщо кожен кожен так діятиме.
В українській мові є хворий, а є больний. Останнє образливе, а перше -ні.
“Нехай це буде, наприклад, історія пацієнта”
Це неможливо. Є історія хвороби, є історія життя, а історії пацієнта бути не може.
Ви маєте на увазі розділи “Історії хвороби” anamnesis morbi та anamnesis vitae? Цілком можливо, що саме “Історія пацієнта” матиме місце в той час коли комп’ютерна глобалізація прийде в українську медицину, й один пацієнт матиме єдину електронну медичну картку.